У Федора Кравчука файно співала мама, особливо коломийки та колискові, бо мала багато дітей - крім Федора ще сім доньок. І долю дала всім.

— Ньиньо в мене йграв на фльоєрі, — каже Федір. - Він робив у бутині, то все, коли ґазди сьидут відпочити, він брав сопілку і зачинав йграти. Всі любили слухати. Але старші люди говорили, що з музики ґазди нема, то ньиньо не радив мені братиси за цу справу. А він був урожений музика...

Слово батька було для Федора твердим. Тому й, почав він працювати на лісорозробках. Але так склалася Федорова доля, що довкола його оселі в Космачі жили музиканти. Один із "старійших" музик Василь Палійчук мав сина Юрія, якому купив скрипку, аби хлопець вчився грати. Коли той трохи підівчився і почав грати по весіллях, купив йому другу. Федір товаришував із Юрієм, то ж коли дізнався, що він має дві скрипки, намовив свого батька аби той купив йому одну з них. Тато згодився. Федір вчився тоді в другій клясі. Хлопець тішився і вже в четвертій клясі вмів добре грати на скрипці. Навчив його сам Василь Палійчук.

Але саме тоді, коли хлопець закінчив четверту клясу, батько взяв його до роботи в лісі. Там приходилось не легко, і стільки мав хлопець потіхи, що прийде в свято чи в неділю додому і заграє на скрипці. Як сповнилось йому шістнадцять літ — розлучився із скрипкою. Було це в часі після Першої світової війни. Федір неждано покалічив пальці гранатою. Грати вже більше не зміг.

Тому взявся він робити різні сувеніри, в основному різьблені речі. Одного дня зайшов до Кравчука скрипаль Дмитро Шляґунів із присілка Сиглін. Приніс скрипку і пожалівся Федорові, що в ній відклеїлася спідня дека до половини. Просив, чи би Федір не міг заклеїти її. Він погодився. Згодом і інші музиканти стали приходити до Федорової хати. Небавом уже Василь Шляґунів — скрипаль із присілка Клифи - приніс до Федора скрипку, в якій пустила (відклеїлася) шийка. Кравчук і цю скрипку направив. Аж тут навідався і знаний в Космачі скрипаль Ілько Микитюк з присілка Медвежого. Він грав колядникам, ішов, поховзнувся на ожеледі й впав на скрипку. Ліктем проломив верхню деку в скрипці. То й прийшов просити, аби Федір заклеїв поламане, як це він робив іншим скрипалям. Кравчук оглянув скрипку й сказав, що не може нічого вдіяти, бо стару деку можна склеїти, але вона вже не буде грати. Тоді Микйтюк став благати майстра, може би той зробив нову деку, але Федір заперечував, бо ніколи не робив цього. Та ґазда таки вблагав молодого майстра аби той дивився на стару скрипку і на її зразок зробив нову, мовляв, хоч буде гірше грати, лиш би грала.

Федір Кравчук і сам зацікавився, чи зможе зробити таку річ. Спочатку не виходило. Довго мудрував, але таки зробив. Переказав за музикантом. Той прийшов. І не впізнав скрипки, бо Федір навіть політуру зробив таку як у старій скрипці, а це значить, що нова верхня дека виглядала як попередня.

— Ілько прийшов, узяв у руки смик, — пригадує Федір Кравчук, - а по мині аж мороз пішов, бо шо як я лихо зробив. Якби мав пальці на руці, то міг би сам зайграти і попробувати, а так... І тут сталося чудо. Скрипка заговорила. Старий скрипаль Ілько Микйтюк з радости аж ногами задубонів. І я втішився, бо скрипка играла ще ліпше, як стара...

То був початок. Це додало впевнености початкуючому майстрові, і він задумав зробити першу в своєму житті скрипку. Складно було, дуже складно. Ні креслень ніяких, ні поради жодної, ні спеціяльної літератури. Одним словом, все починав з того, що дивився як виглядала готова скрипка. Минуло багато часу. Але таки досяг своєї мети. Селом покотилася новина, що Федір Кравчук зробив скрипку. Прийшла до Кравчуків Коб'ючка і стала просити, аби продав майстер скрипку для її сина Петра, щоб той вчився грати. І купила. Відтак Федір зробив ще одну, яку також купив Петро Коб'юк. То було в 1928 році.

З того часу немало води протекло в місцевій річці Пістиньці. Понад 150 скрипок зробив для музикантів. Розійшлися вони по світі. Спочатку Федір Кравчук не мав замовлень на скрипки, не мав й імені. Та сьогодні він визнаний в Україні та й поза Україною скрипковий майстер. Ще в 1957 році він зробив скрипку для музиканта Михайла Слочака. То була дійсно славна скрипка. На ній Михайло Слочак грає і понині. Останню скрипку виготовив Федір Кравчук для скрипаля з Гамільтону в Канаді Михайла Кравчука, свого родича, який в далеких чужинах пропагує гуцульську музику.

"Космацьким Страдіварі" називають Федора Кравчука. Але мало хто знає, що майстер уміє виготовляти і цимбали. Одні цимбали зробив для Закарпатського хору, інші - для музиканта Дмитра Бербеничука з Космача. А ще одні придбав місцевий фотограф Іван Дзвінчук для брата-музиканта.

Нині Федір Кравчук має великий досвід у виробі скрипок, яким щедро ділиться з молоддю. Нижню деку, обручі та шийку виробляє він з явора, який треба заготовляти весною в травні, бо саме тоді соки йдуть у краї дерева й такого матеріялу не їсть червяк. А верхню деку робить із смереки, яку треба рубати зимою. Має майстер і інші секрети. Він добре вчився в школі, міг піти в науку, але через нестатки в родині, мусів змалку починати з важкої фізичної праці. Тепер тільки згадує про пережиті літа. За часів Австро-Угорщини вчився Федір у першій клясі української школи в Космачі, а наступні три кляси - за часів панування тут Польщі. Пережив дві страшні війни. Пережив важкий період колективізації, часи, коли до мистецтва відносились як до чогось другорядного. Та прийшла пора, коли до майстра прийшло визнання. Він нагороджений Почесною грамотою за участь у першій виставці "Майстри музичних інструментів та народні музиканти Прикарпаття" в Івано-Франківському краєзнавчому музеї. Має диплом "Майстер - Золоті руки" за участь у другій турі республіканського конкурсу 1988 року скрипкових майстрів-митців ім. Миколи Лисенка.

Нагороди, виставки, конкурси. Це для Федора Кравчука велике щастя, бо ціле своє свідоме життя не робив він халтури, а творив справжні шедеври мистецтва, бо здавна в душі космацького гуцула було і є щось більше, важливіше, ніж те, "що точать люди сувеніри", — як сказав поет.

Хата "Космацького Страдіварі" знаходиться на роздоріжжі. З лівого боку дорога веде до Яблунева, з правого — через гори до Ворохти, а перетинає цей центральний сільський шлях дорога, що веде через присілок Медвежий до Микуличина та Яремча. В цьому видолинку не раз упинялися відомі митці, в цьому видолинку сходяться відомі музиканти з усіх усюд, аби замовити собі в Федора Кравчука скрипку для радости людської.