Феномен Моґурa

Василь Грималюк("Моґур")
Єк играї Моґур в скрипку,
Чудуютси люде
Тай говорі, шо ни скоро
Другий Могур буде.
(З гуцульської співанки)
Започаткування в 2007 році (27 листопада) у Верховині Фестивалю гуцульських троїстих музик імені Моґура є дуже важливим мистецьким дійством, яке покликане відкрити гуцулам і всім українцям взагалі прекрасний пласт народної музичної культури Гуцульщини і України.
Оскільки започаткований музичний фестиваль носить славне ім'я видатного народного скрипаля і композитора - Моґура, то особистість цієї унікальної людини перебуватиме в центрі уваги всіх його учасників. Завдання дослідження життєвого і творчого шляху визначного скрипаля Гуцульщини - Моґура - залишається важливим для вивчення історії національної культури України.
"Музикант від Бога", "Король гуцульської музики", "Гуцульський Паганіні", "Чарівник скрипки" - так величають уродженця Зеленого на Верховинщині - Грималюка Василя Івановича, якого по-місцевому називають Моґур.
У 1995 році цьому народному скрипалю та композитору, класику гуцульської музики, що мав вроджений дар музиканта, виповнилось 75 років. З цієї нагоди Філія „Гуцульщина" Інституту українознавства разом із Всеукраїнським товариством „Гуцульщина" вирішили відвідати славного музиканта. Нам тоді поталанило зустрітись із Моґуром, привітати його з ювілеєм, послухати чарівні мелодії, записати від нього цікаві розповіді та спогади про минулі роки.
У дорогу до села Ковалівка Коломийського району, де мешкав тоді знаменитий гуцульський музикант, ми відправились разом із Заслуженим працівником культури України Романом Кумликом (Ромком) та відеооператором Іваном Сліпенчуком. Моґур щиро зрадів зустрічі зі своїми земляками з Верховинщини, захоплено грав на скрипці, багато розказував про свій життєвий і творчий шлях. Роман Кумлик допоміг скрипалю пригадати прізвища його колишніх учнів-верховинців. Обидва скрипалі грали, співали, згадували...
Незабутню атмосферу творчої зустрічі з учителем гуцульських скрипалів - Моґуром - передає відеофільм „Моґурова музика", який зняв і змонтував Іван Сліпенчук. Спілкування із визначним музикантом Гуцульщини залишили у нас яскраві враження на все життя.
Писати про музику - завдання складне. Музику краще слухати. Писати про музикантів також нелегко. Музиканти виражають себе не в словах, а в мелодіях. Розуміючи складність такого завдання, ми наводимо розповідь самого Моґура про своє життя і музику. У перервах між грою на скрипці, Моґур розказував нам про себе наступне (зберігаємо гуцульський діалект):
Родивси я на Гуцульщині, 10 марта 1920 року, в селі Зелене.. Моя мама Зеленчук ївдоня (їлинчукова) футко розийшласи з моїм дєдем Грималюком Иваном (Кідичуковим). Я лишився з мамов. Жили ми в дідовий хаті. Витак у тий хаті жив мий вуйко Илько їлинчуків из жінков Маріков. Вуйка добре памнітают у селі за тим, що вин завше носив гуцульску убирю, стригси по-старовіцьки (у підтинці), любив играти у скрипку давну Мінейлову игру. Маленьков дитинов я чуть ни умер, утратив зір на одно око, набідувався доста. Але шо було, то минуло, ни траба про це писати...
Мене викутали і виростили чужі люде: Дмитро Могорук (Моґур) из жінков Катеринов. Они дітий ни мали тай узєли мене за свого. Міні було добре у приймах. Я навіть свою назву - Моґур - успадкував вид опікуна.
Перебуваючи у ґаздий, я ші малим узєвси играти у скрипку. Але біда, що моє добро скінчєлоси скоро. Покійний Дмитро умер, а їго жінка продала хату тай ґрунт у Зеленому і перейшла жити у Дзимброню. Так, шо я у 13 років лишивси без ничього і мусів вертатиси до мами.
Моя мама жила тогди під горов Розтицков. Але у мами я довго ни набув через свою охіть до скрипки. Біда була в тім, шо мама страшно ни хотіла, аби я став музикантом. Казала, шо з музиканта ґазди ни буде... А я все одно наскладав гроший тай купив собі скрипку (бо мене дуже кортіло мати свою скрипку). Я старавси играти так, аби мама ни чула. Икос мама захопила мене, шо я сховавси у оборозі тай играв. Тогди мама вихопила у мене скрипку з рук тай поломила її по мині. Через це я утік вид маминої хати навводно.
Аби мене пусто ни шукали, я зминдувавси на постерунку. Комендант (поляк) вислухав мене уважно, а витак уніс з другої хати скрипку і сказав играти. Я играв, а вин мене слухав-слухав тай каже: "З тебе буде файний музикант. Дарую тобі цису скрипку, играй на здоров'ї. Лиш абес николи ни крав тай ни брехав". Пізніше я узнав, шо то була скрипка їго покійного сина. Я подєкував за подарунок, заплакав тай пишов из села у світ за очі...
На симбрилю я ни наймавси, бо ґаздам треба роботяги, а ни музиканта. В той чєс у їльцях жив знаний музикант Иван Курилюк (Ґавиць). Вин дуже файно играв у скрипку, мав свої милодії. Я прийшов до Ґавиця і запросивси на науку. Ґавиць згодивси учіти мене даром, Царство їму Небесне. Але Ґавиць учів мене простеньких милодій (бо ни хотів, аби я єго заветив). А мене дуже кортіло навчітиси играти так, єк вин. Тому я пидслуховував Ґавиця у корчмі пид стінами і старавси переймити. За це Ґавиць на мене сердивси. Вид Ґавиця я пишов учітиси до старого Шкап'юка Илька в Білоберезку. У него я багато навчівси. їго сини Петро і Семен також стали добрими музикантами.
З чєсом мене зачєли запрошувати играти забави, толоки, хрестини і так я став зароб'єти на житє. У цимбал, баян, трубу і сопівку я навчівси играти сам вид себе. Я помали пидбирав здібних хлопців і учів їх играти гуцульські милодії. Так поступово я створив свою капелу. Моя капела була добра, хлопці дуже любили музику, файно играли, стримувалиси вид горівки. За 30 років ми видойграли дуже багато весіль у селах Верховинского району.
Коли я був парубком, то міні дуже удаваласи одна дівчина - ївдоха Філипчуччіна. Ми з нев любили разом играти гуцульські милодії: я играв у скрипку, а ївдоха - у дримбу. Але ни судилоси нам жити разом. Дівку проколов байнетом маскаль тої страшної днини, єк палили хати у Зеленому. З туги я створив сумну милодію. Ця игра витак уратувала міні житє.
Женивси я вже старим парубком - у 35 років. Я ни квапивси женитиси, бо добре знав, шо ґаздівка хочі ручної роботи (плоти закладати, косити, маржину кутати), а скрипка хочі музики... Моя першя жінка Мартищук Василина родом була з Ісенова, з-пид Писаного Каменя. Весілє ми справили у хаті Савчука Дмитра (Ціміюччіного). З Васютов ми прожили 11 років. Дітий у нас ни було. Икос помали склалоси так, шо ми розийшлиси. Я перейшов жити у Верховину, а жінка лишиласи у нашій хаті в Зеленому. Василина уже умерла, а у тій хаті, де ми жили, типер жиє син Ивана Савчука (Міхаськового) - Дмитро (Тусько).
Витак на весілю у селі Трач Косивского району я познайомивси з Аннов Калиняк. Она тогди продавала у магазині у своїм селі Кривоброди. В 1969 році ми поженилиси і я переїхав жити до Анни. Там ми жили довший чєс, перебудували хату, побудували стодолу. Але після того, єк нас у 1988 році серед білої днини обграбували у своїй хаті, ми перебралиси жити до жінчіної доньки Галини Вінтоняк у Ковалівку Коломийського району, де жиїмо і зараз.
Дєкуючі долі, я все житє займався музиков, сам играв тай учів играти других. Назву вам своїх найкрашших учнів, котрих я учів играти у скрипку: Василь Ілюк(Гурдуз, Голови), Василь Зітинюк (Поштарів, Замагура), Готич Никола (Коцьо-старший, Верховина), Готич Никола (Коцьо-молодший, Верховина), брати Шатруки Никола і Василь (Шітрюки, Бережниця) та багато инших. У мене також учілиси играти у цимбал: Иван Сорич (Тюдик, Замагура), Иван Ілюк (Ілюків, Ходак), Иван Семенюк (Черленив, Замагура), Василь Федінчук (Гріздаків, Голови), Никола Семенів (Семінцив, Криворівня), Василь Кікінчук (Оленивский, Замагура). Я учів також багатьох играти у баян, на трубі. Зараз я учу играти у скрипку малого Павлика - правнука мої жінки. Хлопчік здібний, за короткий чєс уже навчівси играти кілька милодій.
Я багато вам повістував про себе, про музику, про своїх учнів, а на кінец хочу вам сказати таке: "Музика маї велику силу, она помогаї пюдем жити, ставати крашшими".
Наша розповідь про Моґура була б неповною, коли б ми хоч коротко не ознайомили вас з його творчим доробком, участю у конкурсах, отриманими нагородами.
Знаний кінорежисер Сергій Параджанов 1964 року запросив Моґура із своєю капелою на озвучення фільму "Тіні забутих предків". Пізніше, в 1971 році, Моґур зайняв перше місце в Москві на "Міжнародному музичному конгресі" і став його лауреатом. Тоді в Концертному залі імені Петра Чайковського видатний народний музикант блискуче виконав свою сюїту "Ранок на полонині". За перемогу на світовому конкурсі славного музиканта і композитора з Гуцульщини нагородили Золотою медаллю лауреата та подарували іменний золотий годинник.
Фірма "Мелодія" 1977 року випустила комплект із 4 грамплатівок "Українська троїста музика". На грамплатівці-2 записано соло на скрипці "Народна імпровізація про Довбуша" у виконанні Моґура.
У 1987 році в Києві на відомому українському радіоконкурсі "Золоті ключі" Моґур зайняв перше місце.
Такою ми записали розповідь про своє життя від Моґура. Взимку 1997 року закінчилось земне життя улюбленця гуцулів, найталановитішого гуцульського скрипаля Василя Івановича Грималюка. Сумна мелодія осиротілої скрипки проводжала знаменитого музиканта в останню дорогу. Майже всі учні з Верховинщини приїхали в Ковалівку, щоб попрощатись зі своїм видатним учителем і на руках віднести його до сільської церкви та на місце вічного спочинку.
Воістину, все минає і тільки Музика - Вічна. Мелодія скрипки Моґура і зараз зігріває душі щирих любителів гуцульської музики.
Іван ЗЕЛЕНЧУК
Філія «Гуцульщина» НДІ українознавства МОНУ
Музика Гуцульщини Trembita.org.ua
E-mail: klymyuk.mykola[@]gmail.com
ICQ: 363-150-200
©Клим'юк © 2009 - 2010
Хостинг надає Косівський портал